|
Первісне суспільство дитячих іграшок не знало. Не роблять іграшок і племена, які перебувають на досить низькому щаблі розвитку. В усякому разі в літературі, присвяченій побуту, віруванням, обрядам аборигенів Австралії, Нової Гвінеї та Полінезії, "примітивних" племен Африки та Південної Америки, не вдалося віднайти навіть згадку про дитячу іграшку. Саме вона - іграшка - на думку багатьох вчених з'являється досить пізно, коли цивілізація окремих суспільств і народів досягає достатнього рівня розвитку. Однак це не означає що, в умовах первісного суспільства та життя "примітивних" племен діти зовсім позбавлені гри та іграшки. Відомий колекціонер і знавець іграшки Г. Блинов зазначає, що першими дитячими іграшками "мабуть... були випадкові предмети. Камінці, шишки. Сухі гілочки. І такі "іграшки", зрозуміло, старіші ніж сама людина". Отже в дуже далекому минулому, іграшка як предмет дитячої гри, не вироблялася. І нині, як вже зазначалося, серед племен, які перебувають на досить низькій стадії розвитку, займаються збирацтвом та мисливством, дитячої іграшки, як такої, тобто створеної спеціально для гри, здається, немає. Проте глиняні, дерев'яні, ганчіркові та з інших матеріалів ляльки, звірі, птахи, фантастичні істоти, якими діти можуть гратися як іграшками (і цілком ймовірно так і роблять), створюються винятково як атрибути культу - тотеми, образи духів предків, божества різних явищ, стихій та речовин тощо. Ці предмети відокремлює від дитячої іграшки не форма, не зовнішній вигляд, а функції, які тісно зв'язані із світоглядними критеріями, суспільними інтересами, комунікативними, виробничими та обмінними принципами і, нарешті, із ступенем цивілізованості тієї чи іншої людської спільності. Це підтверджують археологічні знахідки, які дають підставу вченим доводити, що найдавніше ремісниче виготовлення іграшок, як вид творчої діяльності, було поширене ще за 2000 років до нової ери у давньому Єгипті. Цим способом виготовлялися іграшки і в античній Греції та Римі. Можна припустити (і деякі джерела це підтверджують), що вже з часів Відродження іграшки поділяються на сільські й міські, народні та "вищих", правлячих класів. Зрештою, кожна епоха в цілому має свою "іграшкову культуру", щоправда обличчя останньої становлять насамперед іграшки міські ремісничі та створювані для аристократичних, а потім і буржуазних кіл суспільства. Народна ж іграшка, особливо селянська, за характером більш консервативна та менш віддалена від своїх обрядово-культових предків.
Зазначимо, що у досить недалекому минулому, у селах (України, Росії, Кавказу, Середньої Азії) іграшка, особливо лялька, створювалася для обрядових та ритуальних дій, магічних маніпулювань. Але ж подекуди й нині вона не втратила цих властивостей, ще й набула нових, як от весільна ритуальна лялька, що сидить на капоті машини з молодими. Вона, ця лялька, безперечно, становить модифікований на сучасний лад, дуже давній образ богині родючості.
Дитячою іграшкою деякі твори мистецтва обрядового та культового призначення стали не одразу, а пройшовши кілька етапів еволюційно змістовних змін. Одним з таких етапів, принаймні щодо іграшок певного роду, був їх перехід у сферу винятково жіночої компетенції. Такий перехід становить певну закономірність не тільки в мистецтві створення іграшок, а й у вишивці, килимарстві, ткацтві, настінних розписах, деяких видах плетіння, створення писанок, витинанок. Навіть у гончарстві, традиційно чоловічій справі, серед авторів іграшок та розписів на них значиться багато жінок. Є навіть промисли, де іграшки виробляють (копають глину, ліплять, розписують, обпалюють) самі жінки; є й такі промисли, де розписування іграшок, тобто надання їм привабливого вигляду, їх "охудожнення", становить цілком жіночу справу. Також цілком жіночою справою (проте з поодинокими винятками) є створення ляльок з тканини, іграшок з сиру, тіста. До того ж, серед іграшок, які зображають людину - ляльки з тканини, трави, соломи, "матрьошки", глиняні "панни", "куми", "сусідки", "барині" -переважну більшість становлять жіночі образи.
Ці факти, а також відомості щодо провідної ролі жінок в обрядових діях (весільних, різдвяних, великодневих тощо), в тому числі й у виготовленні обрядових ляльок у XIX - початку XX ст., свідчать про послаблення обрядів; про перехід так званих мотивованих обрядових дій у немотивовані. Зрештою, ці факти фіксують процес переходу обрядових та магічних дій в ігри, а їх атрибутів - у іграшки. П.Г. Богатирьов у роботі "Магічні дії, обряди і вірування Закарпаття" зазначає, що магічні дії перетворюються в ігри (в окремих випадках) та змінюють свою функцію, проте не втрачають права на існування, "обряд, початково мотивований, перетворюється в немотивований - у гру або свідомо пояснювану дію".
Отже, процес переходу обрядів та магічних дій в ігри, тобто у сферу немотивованих дій, так чи інакше не минає жінки, як посередника, а потім і дитини. П.Г. Богатирьов підкреслює, що в "етнографічних описаннях різних народів ми знайдемо багато прикладів того, як пісні, що їх співали раніше дорослі, стають винятково дитячими, як ігри, які часто мали раніше релігійний характер і в яких брали участь дорослі, стають іграми дитячими".
Отже, іграшка, яка була спеціально зроблена для дитини як атрибут її гри, з'явилася вже тоді, коли суспільство почало усвідомлювати важливість і потрібність виховання дітей для подальшої їх діяльності, коли фактор виховання почав відокремлюватися від маси повсякденних турбот. Відтоді іграшка поряд з іншими речами, зробленими, виробленими людиною, як от знаряддя праці, побутові речі, культові атрибути, починає входити до сфери культури.
Світ олюднених речей - світ культури, яка протистоїть природі і водночас створює умови для взаємодії людини і природи, забезпечує найбільш вигідні для людини форми спілкування з природою. Вона, власне, і є породженням цього спілкування, оскільки перші вироблені людиною речі, зокрема і праіграшка, стосувалися захисту і виживання. Їх призначення "не дати загинути, хоч якось підтримати людину".
Іграшка серед атрибутів культури як річ посідає своєрідне місце, має особливий статус. В іграшці, насамперед народній, традиційній, ще зберігається праобраз тої культової речі, яку в даному разі можна назвати праіграшкою, і, отже, в ній зафіксований певний момент переходу в розвитку людини. Якщо ж у цілому візьмемо іграшку як певне явище, життєвий фактор в її минулому, сучасному і майбутньому, в її змістовних, формальних, образних, функціональних, матеріально-виробничих і духовних аспектах, то побачимо, що вона не просто є частиною, компонентом, може й досить важливим, загальнолюдської культури, а становить самостійний культурний фактор. Потреба в іграшці, грі збільшується з розвитком цивілізації та суспільного прогресу. Економічно і технічно розвинуті країни споживають значно більше іграшок, ніж ті, які розвиваються або перебувають у стані занепаду. Відтак і індустрія іграшки вже давно набула значної потужності, а нині за розмахом може конкурувати з рядом основних видів виробництва.
————————————
|
|